1. Корпоративні договори: перша судова практика, на яку очікували.
Закріплення в діючому законодавстві інституту корпоративного договору з одного боку викликало масовий інтерес зі сторони учасників товариств з обмеженою відповідальністю, а з іншого боку стало підґрунтям для суперечок і дискусій з приводу того, які саме домовленості сторін можуть закріплюватись у таких договорах. Наче сторони і мають право вільного волевиявлення під час укладення корпоративних договорів, проте передбачити де саме судова практика проведе “лінію розмежування” відповідності/невідповідності домовленостей сторін нормам закону дуже важко. Зважаючи на розмитість законодавчих формулювань щодо корпоративного договору багато учасників зайняли позицію вичікування та спостереження за практикою.
Перші позови не змусили довго на себе чекати. На сьогодні вже є рішення судів перших інстанцій у справах про визнання корпоративного договору недійним. Зрозуміло, що всі з нетерпінням чекають саме на позиції Верховного суду, проте, наразі справи ще не пройшли навіть апеляційну інстанцію. Так, наприклад, у листопаді 2019 року Господарський суд Одеської області прийняв рішення по справі про визнання окремих пунктів корпоративного договору недійсними. Справа розглядалась колегією суддів з огляду на складність. Позивач просив визнати недійсними окремі пункти корпоративного договору, відповідно до яких:
– у разі недотримання Позивачем умов корпоративного договору всі належні Позивачу корпоративні права переходять за номінальною вартістю до Відповідача без додаткової оплати;
– Позивач видає безвідкличну довіреність задля можливості реалізації Відповідачем вищевикладеної домовленості;
– Позивач передає на відповідальне зберігання Відповідачу установчі документи ряду ТОВ та безвідкличну довіреність.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач ввів Позивача в оману щодо необхідності включення оспорюваних пунктів як обов’язкової умови дійсності договору в цілому. Крім того, Позивач спробував довести, що окремі положення корпоративного договору суперечать вимогам цивільного законодавства, а положення щодо обов’язку продажу корпоративних прав є їх заставою.
Господарський суд Одеської області відмовив у задоволенні позовних вимог мотивуючи своє рішення тим, що відносини, що виникли між сторонами корпоративного договору, не містять умов застави корпоративних прав та до них не застосовуються положення ст. 584 Цивільного кодексу України. Щодо положень про безвідкличну довіреність суд дійшов висновку, що таке положення корпоративного договору цілком відповідає нормі, закріпленій у ст. 8 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” (далі — Закон про ТОВ).
На твердження Позивача про те, що положення договору про перехід корпоративних прав за номінальною вартістю без додаткової оплати суперечить цивільним нормам про оплатність договору купівлі-продажу суд зазначив, що корпоративний договір не є договором купівлі-продажу, адже оспорюваний його пункт 5.6 передбачає підписання окремих договорів купівлі-продажу корпоративних прав, де й буде визначена їх договірна вартість.
2. Вимоги щодо формулювання позовних вимог.
Верховний суд під час розгляду справи № 905/675/19 ще раз підкреслив, що стаття 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” містить вичерпний перелік способів захисту учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю. Позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Таким чином, під час складання позовної заяви слід пам’ятати, що стаття 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” передбачає, що підставою для внесення змін до ЄДР є:
– судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;
– судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
3. Належні учасники по справі.
Під час визначення кола відповідачів по справах, пов’язаних з визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства необхідно звернути увагу, що відповідачами є не тільки господарське товариство, але й особи — учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Проте, якщо позов було подано тільки до господарського товариства, суд, встановивши, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, зобов’язаний роз’яснити позивачу право подати клопотання про залучення до участі у ній співвідповідача і наслідки невчинення відповідних дій. І лише в такому разі суд має ухвалити рішення про відмову в позові з підстав його подання до неналежного відповідача. Таку позицію Верховний суд висловив у Постанові від 18.03.2020 року по справі N 905/675/19.
Що стосується кола позивачів по справах, пов’язаних з недотримання вимог законодавства під час скликання і проведення загальних зборів, то Верховний суд вкотре наголосив, що таке недотримання не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи (Постанова по справі № 906/461/19).
4. Набуття права власності на частку не означає наявність корпоративних прав у особи.
Під час розгляду справи № 911/772/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ, проте носієм корпоративних прав у товаристві з обмеженою відповідальністю особа стає з моменту вступу до цього товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства. Верховний Суд погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що обставини набуття прав учасника товариства, у тому числі і момент такого набуття, не залежать від наявності/відсутності у ЄДР відомостей щодо певного складу учасників товариства.
5. Укладення директором правочинів з порушенням компетенції.
Досить багато спорів після прийняття Закону про ТОВ викликала ст. 44, яка передбачає необхідність отримання згоди на вчинення значного правочину.
По-перше, Верховний суд зазначає про те, що порушення директором вимог вищевказаної статті може порушувати інтереси господарського товариства, а не корпоративні права його учасників (наприклад, справа № 910/1935/19).
По-друге, Верховний суд наголосив, що для правильного застосування ч. 2 ст. 44 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” необхідно встановити, який конкретно розмір вартості майна, робіт або послуг був саме на момент вчинення правочину, оскільки відповідність договору вищевказаній правовій нормі оцінюється саме станом на момент його вчинення. Під час розгляду справи №916/40/19 Верховний суд підкреслив, що визначення в договорі граничної суми поставок, що будуть здійснюватись протягом дії договору, не може розглядатись як вартість майна, що є предметом правочину, так як вказується сторонами лише як максимальний розмір оплат по договору.
Спиридонова Катерина,
Партнер BOSSOM GROUP
