21 грудня 2016 року Судова палата у господарських справах Верховного суду України розглянула справу № 3-123гс14 за позовом постачальника до покупця про зобов’язання прийняти товар та стягнення коштів. Позовна вимога постачальника ґрунтувалась на тому, що на виконання умов договору поставки останнім було здійснено закупку обладнання для покупця. Покупець, свою чергу, відмовився від прийняття товару, мотивуючи відмову ець наголошував на тому, що строк дії договору поставки припинився, у зв’язку з чим припинились обов’язки сторін.
В результаті розгляду обставин справи суд сформулював наступну правову позицію:
- Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦКУ, зокрема договорів та інших правочинів.
- Відповідно до статей 525, 526 ЦКУ, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
- Договір поставки є окремим видом зобов’язання, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Договір купівлі-продажу має двосторонній характер, що зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов’язків. Тобто з укладенням такого договору продавець бере на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Діюче законодавство містить перелік підстав, відповідно до яких припиняється зобов’язання (стаття 598 ЦКУ, статті 599 – 601, 604 – 609 ЦКУ, стаття 202 Господарського кодексу України). Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов’язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов’язку.
