- Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність;
- Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків;
- Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Під час перегляду справи Верховним судом України було встановлено, що відповідач, що є боржником відповідно до судового рішення, здійснив відчуження нерухомого майна на користь своєї дружини на підставі договорів дарування. На момент укладення договорів дарування відповідачу було відомо про наявність судового рішення про стягнення з нього заборгованості, у зв’язку з чим відповідач міг передбачити настання негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на належне йому нерухоме майно. Верховний суд України у своїй Постанові зазначив, що під час розгляду справи суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Зважаючи на таку позицію справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
